Василь ПРИСЯЖНЮК, начальник Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища:
— Якщо йдеться про ціну на житло і досягнення його доступності, то треба говорити насамперед про насичення ринку до певної межі. Доки цього не буде, вартість житла коливатиметься і поступово зростатиме. Нині в Києві ми маємо близько 55 млн кв. м житла. Згідно з генеральним планом міста, ми повинні до 2020 року побудувати ще 26 млн кв. м. Лише тоді на одного киянина в середньому припадатиме 27 кв. м житла. Нам ще далеко до тієї межі й показника європейських країн — 30 — 50 кв. м. Сьогодні ми лише на половині шляху до цих цифр. Треба щороку нарощувати обсяги будівництва. Торік ми здали в експлуатацію 1 млн 200 тис. кв. м житла, цьогоріч плануємо мінімум 1,4 млн кв. м, та й цього ще недостатньо.
Треба говорити про ті чинники, які впливають на вартість житла. По-перше, це політична стабільність у суспільстві, по-друге, вартість енергоносіїв. Стабільного показника немає, ціни щороку зростають, зокрема й на метал, цемент та інші будівельні матеріали. На вартості житла також позначається можливість кожного інвестора вирішувати питання інженерного забезпечення тієї чи іншої території. Потрібно прокласти інженерні мережі, комунікації, підвести газ, воду, тепло, електрику, і, звичайно, це залежить від технічних умов. На жаль, ця інфраструктура все-таки у нашому місті відстає, особливо в питаннях енергозабезпечення. Тому щороку ці показники змінюються, навантаження на вартість житла зростає. Щоб зменшити це навантаження, потрібно відводити окремі території лише для потреб київської громади. І за замовленням КМДА їх повинні готувати до будівництва, на це мають передбачатися окремі кошти. Підготувати таку ділянку слід, наприклад, на території житлового масиву Осокорки, центральної чи південної, а тоді розпочинати роботи. Тоді міська влада зробить справді значний вклад у зменшення вартості житла, не буде і додаткових навантажень на один квадратний метр.
Василь МОЖАР: “Ми порівнюємо ситуацію з Україною, яка ще не вийшла з житлової кризи після Радянського Союзу. Норма забезпечення житлом була настільки низькою, що просто треба розселити з однієї квартири у 2—3. Ми ще недостатньо наситили ринок нерухомості житлом, і ціни можуть справді зменшитися. Формула така: потрібно наситити ринок нерухомості, для цього потрібен час, умови і бажання, сприяння і уряду, і місцевої влади, а підприємці, відповідно до тих умов, які їм створять, створюватимуть цю нерухомість, направлятимуть її на ринок”.
Крім того, нині забудовники вкладають кошти у розвиток соціальної та регіональної транспортної інфраструктур. І ця цифра регулюється відповідно до законодавства, тобто міська рада може робити таке навантаження до 20 % загальної вартості робіт, що інвестор-забудовник перекладає на тих громадян, які хочуть купити житло. І все це складається в ту цифру, яку маємо сьогодні.
Інвестори-забудовники також зобов’язані споруджувати, крім житла, об’єкти соціального призначення, насамперед школи й дитячі садки. На мою думку, це повинна взяти на себе міська влада й щороку закладати в бюджет міста і районів будівництво загальноосвітніх та дошкільних закладів. А забудовники повинні зводити лише житло й належну інфраструктуру на першому-другому поверхах, яка не повинна позначатися на ціні квартири. За таких умов зможемо стабілізувати ринок житла в Києві.
